Казка тисяча й одного повороту, або Синевирські дні та ночі

Коли уже середина серпня, а ти лишень відбув свій трирічний термін у в'язниці суворого реставраційного режиму і нарешті вільний, гостро постає запитання: що робити? Ну що, що, очевидно ж! Карпати! 

Карпати (дієслово) - відповідь на запитання "що робити", поставлене в четвер увечері, після завершення Бережанської кризи )
Спішно довелось замінити праву передню опору амортизатора, виготовити колгоспний кастомний захист від подібних трафунків у майбутньому, а також поміняти передні шини, бо на правій таки вилізла гуля, а знайти таку саму одну не вдалось.

Пам'ятаєте мою подорож на Синевирський перевал в 2021-му? 

Історія розвивається по спіралі, кажуть. Зі мною так і вийшло. Ще раз ці ж місця, але все по-іншому:

Наскільки суттєва різниця в картинці, настільки ж вона суттєва у відчуттях від автомобіля.

Мало хто з нас їздив на нових 124-х. Це таки було 30 років назад, чи й 40. Але завдяки кропіткій, та що вже бути настільки скромним - титанічній )) роботі з кузовом, з відновленням підвіски, автомобіль мій знаходиться зараз напевно в стані, як недавно з заводу (опустимо нюанси з коробкою і редуктором керма, не все одразу )))  І новий 124-й мерседес - це просто фантастична машина. Вона і комфортна, і неймовірно керована, про що мало хто з сучасників здогадується, бо про це могли знати хіба... хотів сказати "наші батьки", але вони у ті часи здебільшого все ж їздили на запорожцях, москвичах та жигулях )) То ж відомо це хіба батькам наших німецьких сучасників )

Він пише повороти, як Котляревський вірші: "А Мерседес був парубок моторний, й на вигляд - хоч куди козак!" ))
В 2021-му в мого була часткова амнезія. Мерс пам'ятав, як гарно в повороти входити, а що робити далі... ну, чоловіче, я забув, не молодий, розумієш, ти вже якось сам вирішуй, бо хто в нас тут, зрештою, водій... І це були не найприємніші моменти, ловити автомобіль, що гарно зайшов в поворот і одразу втратив інтерес до цього експірієнсу ))
Але тепер... Тепер він пам'ятає все! Ти їдеш нехай 90-100. І попереду досить крутий поворот, нехай "лівий три" (привіт ралістам). І не треба скидати швидкість, хоча дуже хочеться! Просто повертай! Мозок буде кричати "ГгааАААлльмуУУУУЙЙЙ!", і доведеться трохи його зламати, щоб не заважав ))

Спершу мерс ніби починає кренитись на пару міліметрів, чи це так здається, а тоді ніби зовсім трошки весь присідає, розпирається колесами ... мені не вистачає слів це пояснити ... він ніби чіпляється колесами за асфальт, як восьминіг присосками, і його просто не відпускає... Водії декількох автівок, що пробували зайти за мною в віражі на моїй швидкості, судячи з картинки в дзеркалі заднього виду, повідкладали трохи цеглинок в штанці (прости мене, о боже доріг, за мої дії, що були спокусою іншим )))

Новий 124-й був просто неймовірною машиною, я тепер це знаю! І головне - все ще може бути, якщо докласти належних зусиль.

Вибачайте за такий словесний потік, але від емоцій у мене ще досі запах смаженої сірої речовини в голові відчувається ))
Взагалі ж найбільше задоволення приносить не балансування на межі зчеплення коліс, а спокійніше, з запасом, проходження віражів, де можна і 100 - але їхати 80, і уже без жодного напруження впиватись контролем, відчуттям досконалості цього інженерного генія, який без жодних електронних помічників, чистою механікою вимальовує таку траєкторію. Фантастика! І чисте щастя )

Та повернусь до мандрівки.
Воловецький перевал, 2021... 2025...

Пилипецький перевал:

І, звісно ж, Синевирський перевал, де я пив каву в 2021-му, і тепер в 2025-му:

Три. Роки. Життя. Три. Роки. Роботи. Над. Автомобілем. 
Воно того варте, як думаєте? Риторичне запитання, звісно...

Цього разу я зупинився не на самому перевалі, як у 2021-му, а в Колочаві. З одного боку зекономив гроші (750 грн. за добу, з урахуванням моїх вишніх геніусних знижок на букінгу, проти 1800), а з другого - отримав чудовий бонус кататись 15 км гарними дорогами на перевал і назад )) Раз п'ять, здається, чи й більше ))

Готель в Колочаві, не зважаючи на ці 750 грн, був гарний і доглянутий, оце вид з вікна:

Ніс мерседеса, який видно на фото, блищав уночі від ліхтаря так, що доводилось використовувати маску для сну )))

А ще бервуха, бо місцеві молоді дуріки люблять катосити на своїх ендуріках, обдаючи довкілля звуками недобитих шахедів. Але реальні шахеди туди, на щастя, майже не долітають. Так що добра порада від мандрівника з досвідом: прості багаторазові м'які вставки. Ну і маску для сну, якщо я припаркую мерседеса десь поруч ))

Ще я знайшов дуже крутого майстра аерографії, прямо на перевалі. Він працює тільки там, і результат його роботи залишається теж лише на перевалі - якщо захочеться побачити його, нанесеним на кузов своєї автівки, доведеться повернутись:

А ще унікальність цього майстра в тому, що він щохвилини перемальовує своє творіння )

Автомобіль вийшов дещо темнішим, ніж був з заводу, через індивідуальне трактування колористики фірмою Novol, виробником фарби, але в основному через їх керамічний лак, що надає більшої глибини. І хоч я таки не дуже люблю чорні, чи майже чорні автівки, ефект вийшов несподівано цікавий. Завдяки йому мерседес одночасно розчиняється у довколишньому світі, і виділяється блиском поверхонь. Моя подобається )

На другий день перебування я, звісно ж, не міг не катнути до озера Синевир, будучи вже поруч. Як тільки повертаєш на дорогу в напрямку Синевирської Поляни і так чисте повітря сповнюється кисло-солодким запахом смерек, дихати - не надихатись!
Дороги там теж цілком норм, аж до майже самої Поляни, проте на під'їзді уже почали з'являтись неслабенькі ями, яких не було в 2021-му. То ж будьте уважні )
І знову "Морське Око" не справило на мене жодного враження. Ну не чіпляє воно. Хоч і було трохи прозорішим, ніж у вересні 2021-го. 

А ще цього разу навідався я туди у суботу, в середині серпня, і це як приїхати у вихідні на фермерський ринок ) Не їздіть туди на вихідні )

І якщо, як і я, ви не любите туристичного шуму, краще йти до озера й назад "екологічною" стежкою. Вона починається одразу після каси, ліворуч.

Цілком нормальна, прохідна лісова стежка, хіба за винятком дуже мокрої погоди - тоді вже краще центральною асфальтованою доріжкою.

Але, як я і відзначив у 2021-му - околиці Синевиру куди атмосферніші за саме озеро. 

І є трохи гарних місць, де можна дати місцевій річці потеребити ваше тіло ) Потеребити - бо річка називається Теребля ))

Наприклад, тут є чудове джакузі, яке ви не знайдете в жодному п'ятизірковому СПА ):

Там по центру річечки бульбашки роблять просто чудеса! )) Я не хотів вилазити )

Тобто, моя порада - на озеро зайти можна, а може й треба, щоб поставити галочку "я тут таки був", але довкілля синевирщини ще бест.

Пообідати там теж є де. Я з'їв баноша з білими грибами недалеко перед касою до озера:

... але щоб це було таки смачніше, ніж ві Львові - я б не сказав. А ціни таки навіть дорожчі.

Увесь день зависати там стало скучно, і після обіду вирушив через "свою" Колочаву далі, на Теребля-Ріцьке водосховище. В 21-му туди не доїхав через погані дороги, але тепер вроді все норм... було до останнього села перед, власне, самим водосховищем. Нічого мене життя не вчить ))) Ну пару днів назад ти вже відрихтував капот штоком амортизатора, куди тебе знову несе? Але ж у мене тепер є захист! ))
Спершу почалась типова карпатська гравійка, і це нормальна дорога, з м'якими, так би мовити, ямами.

А потім пішов старий розбитий асфальт. І ями там уже з гострими прикрими краями. Але проповз. Ну та, не всіх дурних війна побила, народився ідійотом - тут вже шош.
До самої дамби мені вистачило розуму не їхати, просто стопанув на якомусь паркінгу гравійному і прогулявся до берега річки.
Місця там красиві. Пахучі сосни, види, чудові крапки для наметів:

Вид на яке не яке, а водосховище:

І мерседес: "ей ти, водітєль, здурів мене загнати сюди? Поїхали назад, на гарну дорогу і серпантини!" Вибач, друже, я такий, дурний, та )

Тому розворот на 180 градусів, пару кілометрів знову мук по ямах, далі гарний асфальт - до самого Синевирського перевалу. Як це приємно трохи навалювати по цих звивистих дорогах!

З кумедного. На гугель картах є позначка:

І правда, майданчик асфальтований, жодних претензій. Краєвид - те, що ваш психолух прописав:

Але дорога, що веде до нього - типова гравійка )) Не те, щоб туди не заїхати, зрештою, 124-й мерседес - це останній з мерседесів, з хорошим кліренсом, ще не пузотерка. Але майте на увазі )

Місце варте уваги. Якщо пройти далі вниз позадорожньою дорогою, недалечко є інстабук, чи що воно за дерево, куди ходять для фотосесій (не всі роблять фотосесії на камери при перевищенні швидкості, та)):

В п'ятницю увечері я там зустрів ціле сімейство, з купою дітей, в одязі, як для першого причастя. А коли вертався назад - ще парочку з типу профі фотографом, з зеркалкою. В суботу це були дві молоденькі смарфонні інстаблогерші, які там тусували гдини дві, переодягались, фотались і відались, коротше, магічне фото-місце ))
Але цією дорогою можна прогулятись і далі. 

Там буде цікава композиція "Затєряна Газєль":

Реально Газель, з номерами "РЕ", що стоїть уже, судячи зі всього, не зі вчора.

І шалені Карпатські Синевирські краєвиди:

І мерседес у головній ролі на заасфальтованому майданчику з краєвидом )

В неділю вже треба було додому. Але залишався не закритий перевальний гештальт - Торунський. І тепер у мене є новий фаворит! Підйом на перевал з боку Міжгір'я йде через село, і це люта краса!
Фрагмент буття. Неділя, завершилась відправа в місцевій церкві, всі розходяться, а переді мною на дорогу з парковки біля, власне, храму, виїжджає карпатський байкер, на ендуріку, з коханою задупницею ззаду, в хустинці як для церкви всіділа, і починає навалювати вверх. Мені не було складно триматися за ним 80 на цих звивистих дорогах. і як же воно було кайфово, дивитись на це )):

Десь перед самим перевалом наздогнав фуру. І вже думав, як би її обігнати, але пішов спуск, і вона повалила 90 км/год по цій дійсно звивистій дорозі. Я, звісно, при бажанні, міг і швидше, але як!? Це ж фура! Може то була якась ралійна фура? ))
І цей затяжний спуск до Франика з безліччю поворотів! Фантастика!

І Франківськ. Улюблене місто. Купа молоді, чудова атмосфера, кава перед поверненням додому...

І напрямок на призахідне сонце над містом Лева...

Перед Фраником ще заїхав в Калуш, містечко, з яким пов'язаний з дитинства, родина моєї матері з цих країв. Спершу заскочив на самомийку, бо незважаючи на гарячу сонячну погоду, хороша свиня завжди багно знайде - мерса треба було помити. На ЛюксВоші за звичкою запхав сотку, і... я не зміг її потратити! ))
Спершу просто водою повідмивав коров'ячі какулі, потім піна, потім змив піну звичайною водою. І на рахунку ще купа грошей. Тоді змив звичайну воду осмосом. Гроші все ще не закінчились... Ну що робити? Хоча машина воскована твердим воском, увімкнув "віск", і двічі гарно облив авто. І все рівно гроші ще є )) Втомився їх тратити і залишив залишок наступному автолюбителю ))
Попідвечеряв гуцульським деруном в Кукурудзі - дуже приємному лаундж-барі, що своїм стилем ну ніяк не відповідає назві, але дійсно смачно, рекомендую. 

І ще рекомендую подорожувати. Бо це засіб до безсмертя. Три дні мандрів, всього 800 км, створили реальний розрив у часі, ніби четвер перед виїздом був місяць назад. 
Мерседес продовжує їсти свої 10-11 літрів на 100 км, що радує: апетит в пацієнта хороший, значить здоровий ))